Кілька років тому, спілкуючись з жителем с. Баштине (колись належало до Боковської волості, згодом до Долинського району, а нині у складі Петрівського району) Олександром Рябокобилом, відзняв кілька старих дореволюційних світлин з його родинного альбому – жителі села, хати тощо.
І ось цієї весни, пишучи коротку історію с.Баштине (перша назва – Кіндратівка, засноване у 1780-х р.р.), переглядав їх знову, щоб в кінці додати кілька слів про баштинців, які заслуговують на увагу. Зацікавила світлина часів Першої світової війни: на ній знято військовика, у якого на грудях ордени і медалі, серед яких кілька Георгіївських хрестів. Це фото, з якого все і почалося. Хто ж він – той військовик?
У своїх коментарях до цього фото пан Олександр розповів, що це брат його бабусі, Карпо Митрофанович Васильченко. На звороті напис – “На память любій сестриці Тані від брата підпоручика 3-го Особого полку К.М.В. 30 січня 1917”. Можливо, знайду про нього додаткові дані в інтернеті як про Георгіївського кавалера, подумав я, і набрав його повне П.І.П. у пошуковій системі, яка, на моє здивування, видала мені посилання на статтю під назвою “Кинуло нашу родину в революцію, як у пральну машину” на сторінці відомої в світі служби ББС (Британія). Черговий збіг імені і прізвища, відразу подумав я, але все таки почав читати і трохи не впав зі стільця, коли побачив там таке ж фото і той самий дарчий напис рукою Карпа тільки іншій сестрі. Прості селяни-баштинці на шпальтах видання ББС!!!
ББС ще й зняло короткий документальний фільм про їхні долі: історію про трьох братів – Карпа, Якова і Пилипа, які воювали в часи Першої світової. Вона досить відома в Росії і Франції, але чомусь не дома, в Україні. Більше того, росіяни приписують їх собі – вони у них “русскіє” і “воіни Расєї”, звісно ні слова про родину і місце народження... Насправді, усі три брати, як і троє їхніх сестер і ще двоє старших братів – Михайло і Василь, народилися у селі Баштине Олександрійського повіту в українській селянській родині Митрофана Микитовича і Наталії Карпівни Васильченків, про що свідчать записи в метричних книгах боковського Свято-Покровської і баштинського Олександро-Невського храмів – Яків у 1882, Карпо – 1890, Пилип – 1895 роках. Спочатку – розповідь про Карпа Васильченка, про його коротке, але насичене подіями життя.
Народився він рівно 130 років тому – 26-го травня 1890 року за старим стилем. Ходив до церковно-приходської школи, яка працювала в сільці Баштине з 1862 року. До речі, у тому ж 1890-му, з серпня місяця відчинив свої двері і баштинський Олександро-Невський храм – до вашої уваги його малюнок, дивом збережений однією з родин села. У 1914 році розпочинається війна. Багато українців, у т.ч. і трьох наймолодших братів Васильченків, мобілізують на чергову імперську війну за території. Молодий Карпо після навчальної частини потрапляє до 45-го Сибірського стрілецького полку, де дослужився до підпрапорщика. Він вже мав нагороди за свою хоробрість. Згодом Карпа переводять в 3-й особливий полк Експедиційного корпусу РІА, спеціальний підрозділ армії, який створено в рамках Антанти для військового співробітництва між РІ і Францією.
У 1916 році четверту бригаду, в якій служив Карпо, направляють на фронт в Салоники. Воювати довелося у неймовірно важких умовах: переходи по крутих гірських перевалах, постійні перепади температур, ночівлі в горах прямо на лінії фронту тощо. Багато солдат помирало від ран і малярії. До 1-го січня 1917 року більше половини особового складу бригади вибули… Так зване “отєчєство” ніколи гарно не піклувалося про своїх солдат (згадаймо XVIII ст. – покинутих напризволяще і померлих від голоду козаків і т.п.). На Балканах Карпо дослужився до офіцерського звання, що траплялося досить рідко в царській армії – він спочатку прапорщик, згодом підпоручик (1917). Станом на 1917-й Карпо Васильченко мав чотири Георгіївських хрести, бельгійську медаль ПР і орден Св. Анни 4 ст. з написом “За хоробрість”.
Після більшовицького перевороту Експедиційний корпус розформовують, а солдатам і офіцерам пропонують або воювати далі в складі французьких частин, або працювати на підприємствах Франції і її колоній. Частина солдат просто покидають місце служби. Карпо ж вирішує воювати за Францію. Він і ще близько 400 вояків формують підрозділ, який пізніше отримує назву Легіону Честі. К. Васильченко у цьому Легіоні воює в чині молодшого лейтенанта. Легіон направляють на північний схід Франції. Під час боїв за Лотарингію батальон Карпа несе великі втрати. Він сам був важко поранений і ледь не втратив руку, про що написав у листі рідним. "Мама Карпа довго плакала над листом і останньою світлиною, наче відчувала, що більше не побачить сина", — розповідають онуки братів Васильченків. Незабаром Карпо загинув, це сталося у грудні 1918. Після кількох років пошуків праправнучці Якова (брата Карпа) Оксані Ігнатенко-Десанліс (Париж) вдалося знайти місце поховання Карпа Васильченка у Франції. Це сталося у 2018 році – через 100 років після загибелі родичі нарешті змогли провідати його могилу.
Васильченка вшановуєть у Франції, як героя Лотарингії – про нього пишуть статті, за його похованням на військовому цвинтарі доглядають, а його портрет висить у кабінеті мера м. Брюєр. Тепер про нього знають і чисельні нащадки великої баштинської родини Васильченків в Україні, і всі ми. Про долі двох інших братів – Якова і Пилипа – у наступній статті
Владислав Сердюк